Група БПОБ - 13

Матеріали до уроків № 11, №12, які відповідно до розкладу відбудуться 09.10.2020
 

Тема:Вербальні і невербальні контакти

Завдання:

1. Опрацювати матеріал лекції.

2. Виписати тези у зошит.

3. Запам’ятати поради, рекомендації, правила культури спілкування.

 

         Вербальне спілкування -  використання живого слова в передачі інформації. Але крім мови, мовлення існують й інші засоби комунікації. Люди обмінюються інформацією+

й за допомогою жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які називають невербальними (несловесними) засобами спілкування.

 Невербальне спілкування – це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

 Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами – 38%, а за допомогою міміки, жестів і поз – 55% .

  Комунікативними невербальними компонентами комунікації є праксодичні, кінетичні, таксичні та проксемічні засоби. Зупинимось детальніше на кінетичних невербальних засобах, які, по суті, є найважливішими в суспільстві. Одну з найважливіших функцій виконує міміка. Міміка – це експресивні рухи м’язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу. Часто вираз обличчя має на людей більший вплив, аніж слова. Міміка, так само як і жести, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню. Вираз обличчя комунікатора має відповідати характеру мовлення чи відносин з реципієнтом, може виражати впевненість, схвалення, невдоволення, радість, зацікавлення, обурення тощо. З мімікою тісно пов’язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. За Шевчук С.В., розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника. Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою – лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей – то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми. Погляд має завжди відповідати типові ситуації спілкування .  Важливу роль у спілкуванні відіграють жести – виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За призначенням і природою розрізняють ритмічні, емоційні, вказівні, зображувальні та жести-символи:

 1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

 2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.

5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.

 

   Найпоширеніші жести та їх тлумачення:

 • пальці рук зціплені – знак розчарування і бажання співрозмовника приховати своє негативне ставлення;

• прикривання рота рукою – слухач розуміє, що ви говорите неправду;

 • почухування і потирання вуха – співрозмовник наслухався і хоче висловитися;

 • потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками – особа не налаштована розмовляти в цей момент;

• людина відводить очі – підтвердження того, що вона щось приховує;

• схрещення рук на грудях – людина нервує, краще розмову закінчити чи перейти на іншу тему;

 • схрещення рук і тримання пальців у кулаці – людина налаштована вкрай вороже;

• відтягування комірця – людина гнівається або дуже схвильована:

 • вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а великий підтримує підборіддя – негативне або критичне ставлення до почутого;

• руки за головою – впевненість, перевага над співрозмовником;

• потирання ока – людина говорить неправду;

• тримання рук за спиною – впевненість у собі.

Інформативне комунікативне значення має також поза, адже вона репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштованість на розмову. Поза – це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють «закриті» й «відкриті» пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати – то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус – займе спокійну невимушену позу.   Не менш важливим невербальним засобом спілкування є хода людини (стиль пересування). Саме за ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника – гнів, страждання, гордість, щастя. Якщо хода важка, то людина гнівається, якщо легка – радіє, якщо в’яла, пригнічена – страждає. Коли людина почувається гордо, довжина її кроку найбільша.

Усі ці кінетичні невербальні засоби комунікації дають можливість легко встановлювати контакти між людьми, досягнути успіху, досконало володіти культурою та мистецтвом спілкування. Потрібно пам’ятати, що однією з важливих передумов культури комунікації є усмішка. Для того, щоб до вас ставилися з розумінням, поважали, цінували і любили, необхідно самому стати приязнішим, привітнішим і приємнішим у спілкуванні. Це одна з таємниць, яка має велике значення у спілкуванні. Дружня усмішка усуває настороженість, та навіть агресивність, долає всілякі перешкоди в спілкуванні. Зрозуміло, що все своє життя ми не можемо ходити усміхненими, безумовно, все залежить від ситуації та обставин, але не слід забувати – ви господар свого настрою, а з доброзичливою людиною говорити набагато приємніше, ніж із похмурою. Таким чином, успіх взаємовідносин залежить від техніки спілкування, тобто майстерності володіння багатьма засобами, прийомами спілкування, їх тактовного використання у взаєминах із людьми.

Не менш важливу роль відіграють праксодичні невербальні засоби, серед яких виділяють інтонацію, голос (тембр, гучність, темп, виразність мовлення), тон (серйозний чи жартівливий) та ін. Так, у давнину за ознаками голосу визначали особисті якості людини:

твердий притишений голос  - працьовитий, як віл;

кволий голос – боязкий, як ягня;

верескливий і безладний – дурний, як коза.

Зміст розмови слід продумувати наперед, говорити виразно і чітко, не ковтати кінцевих звуків, не бубніти, не квапитись, не повторюватись, не робити великих пауз, не вживати беззмістовних фраз, ставити акценти, виділяти інтонаційно важливі моменти. Не говорити нудно, монотонно.

 

Важливо пам’ятати кілька порад щодо того, як володіти голосом під час спілкування:

1. Треба пристосовувати свій голос до обставин, за яких відбувається спілкування.

2. Той, хто говорить занадто тихо, справляє враження людини, яка не вірить у свої сили.

3. Не варто говорити занадто голосно й експресивно – ви справлятимете враження агресивної людини.

4. Намагайтеся постійно тренувати свій голос, найкращий спосіб для цього – читання вголос, відпрацювання правильної вимови.

5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, висловлюєте радість, захоплення, здивування. Якщо вам необхідно когось переконати, відповісти на запитання, то голос понижуйте.

6. Будьте тактовні: спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви бажаєте сказати, а тоді вже починайте говорити.

Інтонація – засіб передачі думки у певному голосовому тоні, що може містити вимогу, прохання, ствердження, схвалення, пораду, попередження, образу, вибачення, зневагу тощо. Іноді партнер і не усвідомлює, що може сказаним образити співрозмовника за допомогою інтонації. Часто двозначна фраза, висловлена з відповідною інтонацією і супроводжена поглядом, може глибоко образити людину. Не останнє місце в культурі спілкування займає зовнішність. Вона має неабияке значення для успіху спілкування, особливо під час перших зустрічей: співрозмовники придивляються один до одного, вивчають риси обличчя, тембр голосу, міміку, і це формує першу думку про партнера. Мова йде не про гарне обличчя – кожен повинен мати коректний вигляд (зачіска, одяг, взуття), адже з народної творчості знаємо: «Зустрічають по одягу – проводжають по розуму».

Кожне спілкування має свою мету, досягнення якої залежить від багатьох чинників, від рівня взаємин із конкретною людиною, колективом. У цьому плані цікаві думки американського психолога Еріка Берна, який виділяє три лінії поведінки у спілкуванні під час бесіди: на рівних; домінування і підкорення (допомагає поза, погляд); ініціатива в установленні контакту. Ці лінії поведінки реалізуються завдяки наявності у людини трьох начал (трьох ролей): Дорослого, Батька і Дитини, які вибирає людина для спілкування.

Розглянемо поради-рекомендації, як вступити в контакт із партнером і підтримати необхідний тон розмови до її завершення

 

    Потрібно створити сприятливу атмосферу для розмови. Краще починати з теми, яка доступна (чи подобається) вашому співрозмовникові. Якщо виникає напруження, не наполягайте на своєму, спробуйте «розтопити кригу» напруженості цікавим епізодом.

    2. Уважно спостерігайте за співрозмовником, якого характеру ваш респондент: чи відверта, чи потайна людина. Слухайте його дуже уважно, не втрачаючи зацікавлення і не відхиляючись від основної думки під час розмови.

    Розпочавши розмову, поступово треба підходити до найголовнішого (найскладнішого) запитання, але ненав’язливо, тактовно, поетапно

     Будьте уважні до натяків, зацікавлених висловів співрозмовника, які можуть переорієнтувати русло вашої бесіди, торкнутися тем, що цікавлять (хвилюють) партнера.

     Орієнтуйтесь на прихильність співбесідника, якщо хочете поставити йому делікатне (неприємне) запитання, визначте, чи воно доречне саме зараз.

    Для повної «розрядки» в діалозі слід «побавитися» наївними запитаннями – відповідями (риторичними).

    Якщо ви не отримали прямої відповіді на своє запитання (або вона не задовольняє вас), спробуйте вияснити це з допомогою побічних (другорядних) запитань, або висловити свої міркування з приводу проблеми.

Щоб порозумітися зі своїм співрозмовником, необхідно на початку і в кінці розмови тричі його «погладити» (усміхнутися, зробити комплімент, підкреслити його значимість).

 

Необхідно дотримуватися таких правил культури спілкування:

 

1. Потрібно розмовляти так, щоб ваша бесіда не привертала увагу всіх людей.

2. Під час розмови можна лише помірно жестикулювати, але в жодному разі не слід гримасувати, злісно говорити, гнівно і різко суперечити. Нетерпимістю до чужої думки характеризуються запальні чи психічно неврівноважені або ж просто некультурні люди. До того ж гнів заважає розуму бачити істину.

3. Необхідно вміти підтримувати розмову, правильно висловлюючись, не вживаючи вульгарних виразів, не перенасичуючи мовлення іноземною лексикою й абстрактними поняттями.

4. Для розмови потрібно обирати теми, які становлять інтерес, можуть зацікавити й вашого співрозмовника, необхідно розмовляти не тільки про власні проблеми, а й про проблеми інших.

5. Під час розмови необхідно уважно вислуховувати свого співрозмовника, поділяти його погляди, симпатії, перейматися його проблемами. Не ігнорувати його запитання чи робити вигляд, що ви їх не розумієте.

6. Необхідно вміти терпляче вислуховувати і те, що ви знаєте, і те, з чим ви, можливо, не згодні. Не чемно відразу ж розпочинати суперечку, відстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника, дозволяється стримано й коректно заперечити: «Я думаю, що…», «Я вважаю, що…», «На мою думку, це...».

7. Ввічлива людина має відповідати на запитання чи розмовляти тією мовою, якою до неї звертаються (зрозуміло, якщо нею володіє). Однак у товаристві, де говорять однією мовою, нечемно розмовляти з кимось іншою.

8. Під час розмови необхідно дивитися на свого співбесідника і стежити за його реакцією, щоб скоригувати своє мовлення у разі втрати співрозмовником інтересу до вашого повідомлення. Повернути до себе увагу можна завдяки логічності думки, переконливості аргументації, дотепності й емоційності відповіді. Але не треба гарячкувати, поспішаючи залагодити справу, слід бути розважливим і приязним. Чемна людина, переконавшись у марності своїх зусиль зацікавити співрозмовника, припиняє розповідати.

 9. Коли до розмови приєднується новий учасник, він не

повинен запитувати про її зміст. Його мають коротко проінформувати про основні моменти розмови. Та можуть ввічливо, але ухильно повідомити: «Говорили про…». Якщо треба сказати щось важливе віч-на-віч, не шепочуться в кутках, а виходять туди, де співрозмовникам не заважатимуть.

 10. Під час розмови маєте стримувати свої почуття, ні в якому разі не слід насміхатися над іншими. Потрібно весь час стежити за своєю інтонацією, яка збагачує зміст сказаного, надає йому певного відтінку. Не ґречно таємниче на щось натякати або двозначно відповідати.

 11. Висловлюючи незадоволення стосовно некультурних вчинків партнера, слід уникати критичних оцінювань на адресу особистості. Відтак, краще сказати: «Ти негідно вчинив», «Це поганий вчинок». Інакше людина може образитись і вдатися до психологічного захисту, що призведе до непорозумінь. Не сприяє взаєморозумінню та розвитку взаємин і характеристика себе з гіршого боку, ніж це є насправді. У кожному разі тактовність щодо інших й емоційна стриманість щодо себе – не зашкодять справі.

12. Якщо зустрічаються люди зі спільними інтересами, поглядами, зрозуміло, можлива розмова про ці проблеми, але треба зважати на настрій інших і їхнє бажання обговорювати ці проблеми.

13. Не можна нав’язувати товариству власні теми, навіть коли ви – господар. Ваш обов’язок – лише спрямувати бесіду, залучаючи до спільної розмови нових і занадто сором’язливих людей. Не тактовно розхвалювати власну гостинність.

14. У ході розмови треба повсякчас пам’ятати про необхідність контролю за своїми жестами, позою, інтонацією, тоном. Дуже важливо володіти вмінням добирати слова відповідно до обставин, ставити чіткі запитання з метою докладного з’ясування суті справи.

 15. Якщо розмова між співбесідниками має відбутися не на «нейтральній» території, неввічливим буде власнику цієї території зайняти стілець (крісло), тому що він таким чином прагне надати своїй особистості й власним словам більшої вагомості. Адже відомо, коли очі знаходяться на одному рівні, то створюються умови для рівності людей, психологічного комфорту.

ВИСНОВКИ:  Проаналізувавши вербальні та невербальні аспекти комунікації приходимо до висновку, що вони мають свої функції, зокрема словесні передають чисту інформацію, а невербальні – ставлення до партнера. Але їх слід розглядати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Дуже важливо вміти читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому – щирі. Поєднуючись з вербальними засобами, вони відтворюють реальну картину ситуації мовлення. Важливо вміти досконало користуватися вищезазначеними засобами, оскільки це сприяє формуванню високої культури спілкування. Отже, тільки майстерно володіючи як вербальними, так і невербальними засобами комунікації можна легко встановлювати контакти між людьми, досягнути успіху, досконало володіти культурою та мистецтвом спілкування.

 

Для зворотнього зв'язку: annacherkay@gmail.com