Моїм учителям

Кожного з нас шкільний дзвоник переносить у рожеві світанки дитинства. Це вони кличуть, звуть і поринають   у спомини…

         Світлом сонця виблискують маленькі віконця старої сільської школи, що через дорогу. Кожного дня зранку, з різних кінців   нашого мальовничого  села Вовна, ми поспішали до школи, бо ...   важливо було  заволодіти чорнильницьою, в якій не перемерзли чорнила… В окремий  невеличкий дерев'яний  ящичек в кінці уроків вони збиралися і залишалися на ніч біля грубки, яку до нашого приходу    Марина  встигала протопити. Чомусь, так звали прибиральницю, літню жінку, завжди усміхнену,  із світлим,  лагідним поглядом виразних, сірих очей,   яка   знала про наші  успіхи й невдачі, яка слідкувала, коли ми вибігали на вулицю,  чи на всі ґудзики застебнуті, чи накриті голови, чи не голі шиї, і саме вона, Марина,  інколи допомагала встановити справедливість при розподілі чорнильниць.