Матеріали до уроку №3,  який відповідно до розкладу відбувся :

·        У групі АКП-36 - 22.10. 2020;

·        У групі  АК-34 - 02.11. 2020;

·        У групі АК-35 - 02.11. 2020;

·         У групі АКОФ -37 - 03.11. 2020.

 

 Тема: Повторення.  Ромен Гарі «Повітряні змії».  Паоло Коєльйо  «Алхімік». Діагностична контрольна робота

 1. Перечитайте текст лекцій:  

 1. Життя французького письменника Ромена Гарі (справжнє ім’я Роман Кацев, також відомий як Еміль Ажар) було дуже насичене подіями. Легендами овіяно його місце народження (Вільно, нині м. Вільнюс, Литва, чи Москва, РФ), невідомим залишається батько письменника (зірка німого кіно Іван Мозжухін чи комерсант Лейб Кацев).

У роки Другої світової війни Ромен Гарі був військовим льотчиком, потім — дипломатом, письменником,

кінорежисером. Але найзагадковішим письменником його зробила літературна містифікація. Він єдиний у світі письменник, який отримав Ґонкурівську літературну премію двічі, що заборонено правилами. Перший раз — у 1956 р. під іменем Ромена Гарі, а вдруге — у 1975 р. як Еміль Ажар. Навіть фатальний постріл у 1980 р., який обірвав життя письменника, був подібний до добре продуманого сценарію автора. Чому таким незвичайним було все, що пов’язане з Роменом Гарі? Чому він свідомо створював про себе міф, у якому відчував себе героєм?

Пам’ятник герою митця

Дитинство письменника до приїзду у Францію пройшло у Вільнюсі. У 2007 р. на будинку, де мешкала М. Овчинська із сином Романом, була відкрита меморіальна дошка, а поруч установлений пам’ятник, споруджений литовським скульптором Р. Квінтасом. Бронзова скульптура зображує героя роману Ромена Гарі «Обіцяння на світанку». Маленький хлопчик дивиться в небо чи на повітряних зміїв, що розвивають уяву та живлять кохання. Він здатен на справжнє кохання протягом життя.

ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ

 Творити життя-легенду Ромену Гарі допомагала мати — донька годинникаря, провінційна актриса Міна Овчинська, натура романтична та творча, яка іноді ставала міцнішою за сталь. Тікаючи від революцій та громадянської війни спочатку в Польщу до батьків, а потім у Францію, у Ніццу, вона думала лише про майбутнє сина, якого хотіла бачити справжнім лицарем і блискучим дипломатом. Мати робила все, щоб син здобув найкращу освіту, вивчив мови, навчився їздити верхи, фехтувати. З чотирнадцяти років Роман відчув себе справжнім французом. «У мене немає ані краплі французької крові, — зазначав письменник, — але в моїх жилах тече кров Франції». Він навчався в найкращому колежі, готувався до кар’єри дипломата, потім — військового льотчика й головне — почав писати романи. Його рідними мовами була польська, російська, французька й англійська.

 Коли розпочалася Друга світова війна і Франція була окупована, мати та син сприйняли це як особисту трагедію. Ромен Гарі вступив до сформованих Ш. де Голлем французьких військ і здійснював вильоти до Європи й Африки в складі ескадрильї «Лотарингія». Письменник був учасником битви за Англію, військових дій у Чаді, Лівії, Сирії. З далекої батьківщини він постійно отримував материнські листи. Після війни повернувся до Франції з Хрестом за визволення, орденом Почесного легіону й новим романом «Європейське виховання» у військовому рюкзаку, але його ніхто не зустрів. Матері не було в живих уже три роки.

Ромен Гарі втілив у життя всі материнські мрії: він став дипломатом (генеральним консулом Франції в Лос-Анджелесі) і відомим на весь світ французьким письменником. Починаючи з 1945 р. митець щороку видавав по роману, викликаючи читацький ажіотаж щирістю почуттів і сміливістю вирішення «вічних» проблем. За роман «Коріння неба» (1956), присвячений порятунку африканських слонів, письменник отримав Ґонкурівську премію.

На початку 1970-х років Ромен Гарі вигадав новий псевдонім — Еміль Ажар. Успіх цього імені був величезний. Критика порівнювала письменників, і перевагу надавала юному Ажарові. Роман «Життя попереду» (1975), написаний від імені хлопчика-араба, був висунутий на найвищу французьку літературну премію й одностайно її виборов. Ця книжка вражає контрастом темного дна життя та світлого почуття любові. Таємницю письменника Еміля Ажара було розкрито лише після смерті Ромена Гарі. 

«ПОВІТРЯНІ ЗМІЇ» (1980). Повітряні змії у творі як символ духовних цінностей: культури, надії, миру. Назва роману має буквальне значення, бо виготовленням цих дитячих забавок займається один із центральних персонажів твору — поштар Амбруаз Флері, який замінив батьків головному герою-розповідачу — хлопчику Людвігу. Завдяки вмінню майструвати зміїв Амбруаз Флері став місцевою знаменитістю. Кожен із повітряних зміїв дядька Амбруаза мав ім’я та втілював певну ідею. Чого варті назви його летючих створінь: «Віктор Гюго у хмарах», «Блакитний Птах», «Дон Кіхот», «Роланд Ронсевальський», «Жан Жак Руссо». Повітряні змії в романі символізують життєві ідеї-переконання, одні з яких піднімаються вгору й ширяють у небесному просторі, другі — летять і втрачають зв’язок із людиною, яка їх створила, а треті — падають на землю, перетворюючись на уламки з дерева й паперу.

Лейтмотивом роману є тема шкільного твору, яка вразила Людвіга своєю двозначністю. Необхідно було зіставити два життєві правила: «зберігати здоровий глузд» і «зберігати сенс життя». Пізніше юнак переконався, що життя досить часто ставить людину перед вибором між  розумом і серцем, між збереженням життя та духовних цінностей. Прикладом був дядько Амбруаз, котрий у роки окупації Франції підняв у небо сім жовтих повітряних зміїв у формі шестикутних зірок — «сім зірок ганьби», протестуючи проти облав на євреїв.

  Провідною сюжетною лінією твору Ромена Гарі є кохання, яке нагадує стрімкий потік, пронизує й живить усі сюжетні події, образи та теми. Кохання головного героя-розповідача Людвіга (Людо) до польської аристократки Елізабет (Ліли) захоплює  з першої зустрічі дітей у лісовому «вігвамі». Дівчинка з’їла полуниці та попросила цукру. Чотири роки Людвіг чекав на маленьку красуню, він приходив з полуницями й цукром, горіхами, грибами й нарешті був нагороджений за свою мужність і терплячість. Непередбачуваність юної красуні, яка звикла керувати й бути в центрі уваги, миттєво підкорила Людо. Перші труднощі, що долає хлопчик, — це суперники. У романі утворюється любовний чотирикутник, оскільки в Лілу, крім Людвіга, закохані німецький барон Ханс і музикант Бруно. Усі вони розуміють, що для Ліли не мають значення багатство та титули, вона не могла встояти лише перед талантом і геніальністю. За силою таланту перемога належала музиканту Бруно, за аристократизмом виховання — німцеві Хансу. Але дівчина, сама не розуміючи чому, обрала Людо. Двобої та дуелі, у центрі яких опиняється Людвіг, не вирішили суперечки за красуню. Улюблене заняття дівчини — це «мрії про себе» — про майбутню славу, коли мріяла про ролі актриси, ученої, лікарки, художниці, співачки. Усе змінила війна, яка ввірвалася в мирне життя героїв.

            Тема війни й захисту рідної землі - одна з провідних ліній у творі, бо перевіряє всіх героїв на міцність. З особливою гостротою в умовах війни постає вибір між духовними цінностями й цінністю життя. Людвіг вірив, що, постійно уявляючи свою кохану поруч, він рятує її від смерті. Цінність життя для нього стала вдвічі важливішою, але поняття національної гідності, людської честі, захисту батьківщини виявилися не абстрактними поняттями, а сенсом життя. Повітряні змії ще вище, ніж до війни, підняли над Францією ідеї гуманізму та Просвітництва. Вони допомагали безпосередньо — у них ховали секретну інформацію, листівки, але, головне, повітряні змії демонстрували «непереможену надію».

Людо став французьким партизаном, а головний суперник у коханні німець Ханс — відвертим ворогом — фашистом. Вони залишилися в стані двобою, як у далекому дитинстві. Війна поставила їх у ситуації, коли життя одного, як нитку повітряного змія, тримає в руках інший. Ханс урятував Людо від гестапо, а той зробив усе, щоб сховати німця після невдалого замаху на Гітлера. Ідейним натхненником зухвалої операції була Ліла, яка знайшла нову «мрію про себе» у підготовці найгучнішого, на її думку, убивства.

З перших днів війни Ліла потрапила в епіцентр подій, пройшла крізь бідність і приниження. Лише кохання Людо повернуло її до життя. Долю Ліли автор порівнює з долею Франції, яка була в окупації чотири роки. До своєї країни Людо теж міг звернутися словами, якими він зустрів кохану: «Ти була не з ними. Ти завжди була зі мною...»

Роман «Повітряні змії» ви можете прослухати.  Дивись розділ «Підручники. Аудіокниги».  Блог «Мистецтво створювати урок».

2.     Паоло (Пауло) Коельйо — знаменитий бразильський письменник і поет. Опублікував загалом більше 20 книг — романів, коментованих антологій, збірок коротких оповідань-притч. На пострадянському просторі зажив слави після видання роману «Алхімік», який довго залишався в першій десятці бестселерів.

 Народився Коельйо 24 серпня 1947 р. в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, у благополучній родині інженера Педро й Ліжії Коельйо. У 7 років його відправили до єзуїтської школи Святого Ігнатія Лойоли, де хлопець уперше виявив бажання писати книги. Родина не зрозуміла мрії Паоло стати письменником, тому під тиском рідних юнакові довелося вступити на юридичний факультет університету Ріо-де-Жанейро, але незабаром він кинув навчання та присвятив себе журналістиці. Розбіжності між ним і родиною дедалі ширилися, і 17-річного Паоло примусово помістили до приватної психіатричної клініки. Але ані лікування електрошоком через виявлену шизофренію, ані другий курс лікування не змінили його впевненості в собі — і він утік із клініки, поневірявся деякий час і згодом повернувся додому.

  За рік він пристав до руху аматорського театру, який у Бразилії 1960-х рр. став масовим явищем — не тільки мистецтва, а й соціального протесту.

Театрально-протестна активність для Коельйо закінчилася в лікарні, звідки він знову втік, але безгрошів’‎я змусило його знову повернутися додому. Зрештою після третього курсу лікування його сім’‎я змирилася з тим, що «нормальна робота» — не для нього. Паоло Коельйо продовжував займатися театром і журналістикою.

         У 1970 року вирушив у подорож Мексикою, Перу, Болівією, Чилі, Європою та Північною Африкою. За 2 роки Коельйо повернувся до Бразилії і почав писати вірші для пісень, що згодом зажили популярності, працював із відомими бразильськими виконавцями, зокрема з Раулем Сейшасом. Як письменник зізнається в одному з інтерв’‎ю, тоді він познайомився з роботами суперечливого англійської містика Алістера Кроулі, що вплинули на його творчість, яка поширилася не тільки на музику, а й на плани створення «Альтернативного товариства», яке мало стати громадою анархістів у штаті мінас-жерайс, заснованою на ідеї Кроулі: «Роби що хочеш — ось і весь закон». Бразильські військові, які прийшли до влади унаслідок перевороту 1964 р., уважали цей проект підривною діяльністю і взяли всіх імовірних членів під варту. Відомо також, що під час перебування у в’‎язниці Коельйо та Сейшаса катували. Вийти з в’‎язниці Коельйо несподівано допомогло минуле: його визнали неосудним й відпустили.

  Пізніше, у Голландії, він зустрів особистість (звану їм Джей (англ. J) у «Валькіріях», «Паломництві» і на його сайті «Воїн Світла»), яка змінила його життя і посвятила в християнство. Він став членом католицької групи, відомої як RAM (Regnus Agnus Mundi), де Джей був його Учителем. 1986 року Коельйо пройшов шляхом Сантьяґо, старовинним іспанським шляхом паломників, і описав пізніше все, що сталося, у книзі «Щоденник Мага». Зараз він живе з дружиною Крістіною в Ріо-де Жанейро, у Бразилії, і в тарбі, у Франції.

 

Паоло Коельйо здобув безліч призів та нагород у різних країнах, включно із Францією (La Legion d’‎Honneur) та Італією (Super Grinzane Cavour Book Award). Написане ним «Паломництво» стало основою комп’‎ютерних ігор. Також відомими є його романи «На березі Ріо-П’‎єдра сіла я і заплакала...» і «Валькірії». Його новелу «Заїр», видану 2005 р., заборонили в Ірані з конфіскацією 1000 копій, але згодом дозволили друкувати.

Твори Коельйо очолювали списки бестселерів не тільки в Бразилії, а й у Великій Британії, США, Франції, Німеччині, Канаді, Італії, Ізраїлі, Фінляндії та Греції. «Алхімік» донині залишається книгою-рекордсменом за кількістю продажів в історії Бразилії, вона фігурує у Книзі рекордів Ґіннесса

 Незважаючи на успіх, численні бразильські критики вважають Коельйо незначним письменником, чиї роботи занадто прості. Деякі з них також називають його роботи комерційними й орієнтованими на ринок. Його обрання до Літературної академії Бразилії заперечується багатьма бразильцями. Відома російська телеведуча і сценаристка Дуня Смирнова сказала про нього таке: «Роздратування, яке Коельйо викликає у будь-якого хоч трохи літературно досвідченого читача, пояснюється передусім його надзвичайною серйозністю, гусячою якоюсь важністю — нудьга смертна, на весь роман жодного жарту, жодної посмішки, жодного дотепу. Я маю на увазі не хі-хі-ха-ха, а дотепи в літературі бувають які завгодно — фонетичні, філософські ідіоми; але ось так, без жодної навіть тіні жонглювання, без найменшого артистизму, без натяку на гру розуму — так справжня література не пишеться. Водночас саме ця серйозність і робить Коельйо таким популярним письменником».

Стилізації в дусі Коельйо присутні в книгах популярного сучасного письменника, ім’‎я якого оповито таїною,— Анхеля де Куатьє.

 

  2. Естетичні погляди П. Коельйо є такими:

• у кожного своє особисте призначення в житті, і через це людина живе у світі;

• якщо ти чогось бажаєш, то Всесвіт сприятиме тому, щоб твоє бажання здійснилося;

• кожному дано дар — можливість вибору. Для того, хто не використав цей дар, він стає прокляттям,— інші будуть завжди обирати за нього;

• усе, що відбувається в теперішньому, впливає на майбутнє та є спокутою минулого;

• користайся кожною миттю, аби потім не каятись і не шкодувати за тим, що проґавив свою молодість;

• на світі немає нічого абсолютно помилкового. Навіть зламаний годинник двічі на добу показує точний час.

 

 

3. Роман «Алхімік» Коельйо написав 1988 р . після паломництва до Сантьяґо де Компостела. Випадкова зустріч в Амстердамі привела письменника до католицького ордену RAM, створеного ще 1492 р. Тут Коельйо почав розуміти мову знаків і передбачень, що трапляються на людському шляху. Відповідно до ритуалу шляху орден спрямував його у паломницьку подорож. Здолавши 80 км легендарною стежкою прочан, Коельйо описав цю подорож у першій книзі — «Паломництво» (1987). За нею з’‎явився «Алхімік»: «Уся моя книжка заснована на стародавній перській легенді, яку записав у Римі». Свого часу цю легенду використав Хорхе Луїс Борхес, аргентинський письменник, як сюжет для одного зі своїх оповідань.

 Описуючи шлях головного героя і його духовне збагачення на цьому шляху, Коельйо застосував символічну мову, яка допомогла змалювати людину, її життя й її мрії. «Провідна думка моєї книги «Алхімік» — у фразі, яку, звернувшись до пастуха Сантьяґо, вимовив цар Мельхіседек: «Коли ти чого-небудь забажаєш дуже сильно, увесь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього».

 

    Виконайте діагностичну контрольну роботу