Робочі матеріали для учнів

Матеріали до уроку зарубіжної літератури з теми:Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» (Пекло І, У).
Концепція світу й людини

Епіграф

Куди прямуєш, людська душа?

Данте

«Предмет поеми - людина, яка силою своєї волі, за заслугу або через непослух, зазнає справедливої винагороди або покарання».

Данте

Презентація до уроку

Словникова робота

Гріх —   порушення релігійно-моральних догм, настанов;

— поганий, непорядний вчинок, недолік, помилка, недогляд, дещо недозволене.

Перворо́дний гріх (лат. peccatum originale) —   позначення першого гріха, який здійснили Адам і Єва, а також наслідків цього гріха, присутнього в кожній людині.

Гріх тяжкий стається за умови дії трьох моментів: якщо є свідомий і добровольний переступ Божих Заповідей.

Свідомий гріх:   людина свідома того, що чинить зле.

Смертні, важкі гріхи стають абсолютною перешкодою на шляху людини до Бога, вони не дозволяють людині приймати Господню  благодать.

___________________________________

Завдання: Працюємо з цитатою. Які слова пропущені? 

«Поверь – когда в нас подлых мыслей нет,
Нам ничего не следует бояться.
…….– вот где источник бед,
Оно и сбросит в пропасть, может статься».

_______________________________________________________________

Сьогодні на уроці :

 я замислився …
 я зрозумів …
мені сподобалось …
 я навчився…
я відчув… 

Картка №1

 Доберіть  синоніми до слова «Божественна» в назві поеми Аліг’єрі?   А яку назву поеми можете запропонувати Ви? Чому?  ( Можна користуватися телефоном).

Картка №2

Поясніть зв’язок поданих слів із Данте. Хто це або що це?  

- Беатріче, Флоренція, Італія, терцина, комедія, Боккаччо, число «3», Вергілій, «Нове життя».

Завдання: прокоментуйте вислів Данте:    «Найжаркіші куточки в пеклі залишені для тих, хто в часи найбільших моральних зламів зберігав нейтралітет».

Дантівське пекло   – це конусоподібний отвір в земній поверхні, розташований у Північній півкулі, що утворився внаслідок падіння Люцифера-ангела, вигнаного з Раю.    Пекло складається з 9 кіл, в котрих вічно страждають душі грішників. Чим тяжчий гріх, тим страшніша кара, тим ближче знаходиться душа до Люцифера.  Це всеосяжна картина людських вад і пороків.У пеклі ніколи не сходить сонце. Усюди панує довічний морок. Грішники не просто терплять страшні муки, вони не мають надії на будь-які зміни. Знехтувавши закони добра, вони відмовили собі у   можливості прощення. 

 «Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,

 Крізь мене йдуть до мучень і заков,

 Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

Суд правий вів творця моїх будов:

 Звели мене Могуття, що все родить,

 Найвища Мудрість і Першолюбов.

Лиш після мене світ став брами зводить.

 Ніщо не вічне, я ж на всі віки.

 Лишайте сподівання всі, хто входить».

Із чорних літер напис я такий

Побачив на вершку хмурної брами

Й сказав: «Учителю, о жах який!»

І він, немов господар над думками:

«Лишатись легкодухість має тут,

І має вмерти дрож перед страхами.

Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,

Де скорбні тіні можеш ти уздріти,

Що розуму збулись блаженних пут».

 Він руку дав мені, і я зогрітий

 Був усміхом спокійного лиця, -

 Й повів у глиб, у таїну повитий.

 Такі зітхання й лемент без кінця

 Почулись у беззорянім склепінні,

 Що струмом сліз облився раптом я.

 Усі наріччя, мови старовинні,

 Репетувань і ремствувань слова

 У плесках рук, у вигуках, хрипінні, -

 Зливались в гамір, що завжди трива

 У цьому місці, крутячись всечасно,

 Немов пісок, що вихор порива.

 Мені тоді зробилося так жасно,

 Що мовив: «Волю ти мою вволи,

 Скажи, хто мучиться отак злощасно?»

 І він: «На животіння це прийшли

 Ті, що зірок, мізерні, не хапали,

 Жили собі без гани, без хвали.

 А поряд - ангели, що з висі впали

 Ті, недостойні, і не вороги,

 Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,

 Щоб вигляд не темнився дорогий,

 їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,

 Щоб гріх не вихваляв свої борги».

 І я: «Учителю, що там нависло

 Й над нами закрутило круговерть?»

 Він одповів: «Про це скажу я стисло:

 Вони вже не надіються на смерть

 І так ненавидять роки пропалі,

 Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.

Ніхто за них не згадує в печалі,

 І Ласка, й Суд їх зневажають так,

 Що й ти не говори, поглянь і - далі!»