Доброго дня дорогі учні груп АКОФ-27,  АКП-26!
    Даю матеріали до уроку із зарубіжної літератури  № 32, який відповідно до розкладу відбудеться   у групах:

АКОФ-27 - 30. 03. 2022 р.;

АКП-26 - 05.04. 2022 р. 

  

 Тема: Моріс Метерлінк. "Синій птах". Реальне і фантастичне у казці. Композиція драми Символіка образів. Умовність простору і часу. Трактування фіналу

ПЕРЕГЛЯНЬМО БУКТРЕЙЛЕР   "Моріс Метерлінк "Синій птах":

Реальне і фантастичне у казці

             У сюжеті п’єси переплітаються два пласти — реальний і фантастичний. Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія — ніч напередодні Різдва. Різдвяний мотив — чекання чуда і народження людини — так само дістає реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі. Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона — моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього — умова цього дива.

        Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка — втілення зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.

  

Композиція драми-феєрії

        Підпорядкована розкриттю її філософського змісту. П’єса поділяється на п’ять дій, дванадцять картин, що є досить самостійними епізодами. ці картини об’єднані авторською ідеєю і наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей — майбутнього людства. Зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль. Так, у Країні Спогадів (дія II, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють благородну потребу поважати пам’ять предків. У садах Блаженств (дія IV, картина 9) діти дізнаються про різні цінності в людському житті. Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості — це «гладкі земні Блаженства» (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.). Їм протистоять інші Блаженства (тобто цінності). Порівняно з першими вони непомітні і навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і — найголовніше — відчувати Материнську любов сповнюють життя людей високим змістом і духовністю. Зустріч дітей із Материнською любов’ю є психологічною кульмінацією п’єси. Таким чином, в алегоричних і символічних образах п’єси стверджуються моральні цінності: перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком. ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіля і Мітіль.

  

Умовність простору і часу

        Царство Майбутнього — заключний етап у подорожі дітей. Його головна

дійова особа — Час — бородатий старий з косою і пісочним годинником. Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні — він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго дотримує порядку. У такий спосіб автор стверджує думку про покірність людини часу і долі, але поряд із цим він переконаний у високому покликанні людей: «на землю голіруч не пускать».
        Час у феєрії подано не тільки в алегоричному образі, але й в інших проявах: у його конкретному прояві (дія п’єси — вечір напередодні Різдва, одна ніч — час сну); у властивому жанру умовному вимірі. Цей потік часу долає межі життєвого досвіду дітей. Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну і сновидіння не збігається. Наприкінці п’єси на це вказано: минула і «тільки одна ніч», і цілий рік.
 

 Висновки: Особливості композиції казки-феєрії — зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль.

(Запис у зошити)

Синій птах — це символ щастя, істини, добра.

Сюжет драми — пошуки героями загадкового птаха.

Конфлікт — боротьба сил добра і зла, світла і пітьми, долання героями всього, що стоїть на перешкоді досягнення мети.

 

        Герої філософської п’єси-казки «Синій птах» — це образи-символи, які втілюють панівні на землі сили. Це людина, рослини, тварини, стихії Світла, Вогню і Води, Душі, Хліба, Молока, Годин — усе те, з чого утворено людський світ. Виявляється, людина живе на землі, не помічаючи навколо нікого і нічого, крім таких, як сама. Їй здається, що лише вона наділена душею, і всі таємниці світу нею розгадані. Але це не так. За допомогою чарівного каменя, який відкриває істинний зір, Тільтіль і Мітіль, герої п’єси, бачать світ таким, яким він є насправді — одухотвореним, прекрасним (а інколи — страшним), сповненим таємниць, ще не звіданих людством. У цьому світі минуле, сучасне і майбутнє перебувають поряд і пронизують одне одного: Тільтіль і Мітіль зустрічають і своїх давно померлих рідних, і ще не народженого брата. Виявляється, людина відповідає не лише за себе, а й за усіх своїх предків і нащадків, тому що увесь її рід — єдине ціле, одна нескінченна лінія.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати   матеріал лекції 

Добрати характеристику до образів героїв казки.

ДОДАТОК ДО УРОКУ. Для роздумів.

        «Бути сміливим, щоб бачити приховане». У цих словах феї Берилюни — одна з основних ідей філософської п’єси-казки «Синій птах» лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862-1949). П’єсу написано 1908 року, невдовзі її поставив у МХТі Костянтин Станіславський. Театральний світ нещодавно відзначив 150-річчя видатного режисера, і в Луганську, в театрі ляльок, з цієї нагоди відбулася прем’єра «Синього птаха». Художник-постановник — Віра Задорожня, балетмейстер — заслужений артист України Володимир Онищенко, композитор — Катерина Карпенко.
            Розповідає режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук, який чимало літ присвятив театру імені Леся Курбаса у Львові, створив кілька неординарних постановок у луганських театрах, а віднедавна працює головним режисером луганського академічного обласного театру ляльок:

        «Образ птаха пов’язаний зі стародавньою традицією. В Індії в давні часи люди ворожили, спостерігаючи за польотом птаха. Політ — це подорож, і динаміка щастя, напевно, полягає в самій подорожі, в дорозі.
Метерлінк будує п’єсу абсолютно не за канонами європейської драматургії, яка бере початок від Давньої Греції. Мені здається, він іде від містерії, де існують різні картини. Наприклад, першу картину він називає «Дивна кімната» — тобто місце, де діти, для непосвячених, засинають, а для посвячених — прокидаються. Так само, як наступна картина — «Країна Спогадів». Що це за спогади? Напевно, щось важливе, що ми забули. Або Палац Ночі — велика містифікація, палац ілюзій. Метерлінк вибудовує драматургію за окремими маленькими виставами, кожна картина — це окрема вистава. І коли людина проходить крізь усі ці кола, вона удостоюється певного посвячення. Оскільки містерія завжди служила для того, щоб людина отримала посвячення, Метерлінк, мені здається, писав п’єсу саме з такою метою».

Для зворотнього зв'язку: annacherkay@gmail.com

До побачення,  залишайтеся здоровими. Бережіть себе!