Доброго дня учні груп АК-34, АК-35!  Даю матеріали до уроку №2, який відповідно до розкладу відбувся у групі АК-34 - 29. 10. 20 р;  у групі АК-35 - 27. 10. 20 р.

 

Тема: Поняття про особистість. Темперамент, характер, здібності

 

Завдання: опрацювати лекцію. Тези виписати в зошити. Запам’ятати матеріал

 

Лекція:

Індивід (або індивідуум – лат «неподільний») – окремий організм, який існує самостійно.

Індивідуальність – сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної людини, що відрізняють її від інших індивідів. Неповторне, унікальне, інтимне в людині.

Особистість – людина в єдності її індивідуальних та соціальних рис.

Індивід, індивідуальність – це конкретна людина, з усією своєрідністю своїх фізичних, фізіологічних, психологічних і соціальних якостей і властивостей.

Проте індивідуальністю володіють не тільки люди. Кожен знає, як несхожі один на одного домашні тварини -  у кожного не тільки своя зовнішність, а й норов, характер. Однак ніхто і ніколи не говорить про особистість коня чи навіть дуже розумної вівчарки.

С.Д.Максименко вважає, що індивід, індивідуальність є складовими структури особистості.

Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість взагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей.

Індивідуальне – це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально вираженими розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість завжди конкретно історична, вона  є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є.

За К.К.Платоновим – особистість – це  конкретна людина як суб’єкт перетворення світу на основі її пізнання, переживання й відношення до нього.

За Л.І.Божович людина починає сприймати й переживати самого себе як єдине ціле, відмінне від інших людей, що виражається у понятті «Я».

Практична робота

Виконаємо вправу: «Психомалюнок»

Мета: на основі отриманих знань поглибити самоусвідомлення й стимулювати саморозвиток.

За кілька хвилин спробуйте письмово дати відповідь на такі питання:

«Я – своїми очима».

«Я – яким мене бачать інші».

«Я – яким би я хотів бути»

- Ви згодні, що  вивчені на сьогоднішньому уроці поняття необхідно будувати у  такій логічній послідовності – індивід  – індивідуальність – особистість

   Темперамент і характер людини

Перш ніж ми почнемо вести мову про темперамент і характер, як основні психологічні властивості людини, подумайте:

- Які біологічні фактори розвитку особистості ви б визначили?

- Які соціальні фактори розвитку особистості?

 Темперамент

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален) відстоювали гуморальну теорію (від лат рідина, соки організму -  кров флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. Sangius – кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецького  phlegma – слиз, перевага в організмі слизу), холеричного (від грец. Chole – жовч, перевага жовчі), меланхолійного (від грец.  Melas – чорний, похмурий та Chole – жовч, перевага в організмі чорної жовчі).

І. Павлов – знаменитий фізіолог писав, що геніальний спостерігач людини Гіппократ – у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче. Значний вклад у наукове обґрунтування типів темпераменту внесли німецький філософ-ідеаліст Іммануїл Кант, російський лікар і педагог П.Лесгафт, німецький психіатр Е. Кречмер.

Аналіз типів темпераменту краще робити на сонові тестування за Айзенком або «Колом Айзенка».

Графічна схема темпераменту за С.Д.Максименком

ТЕМПЕРАМЕНТ

Властивості вищої нервової діяльності: -         Сила процесів збудження та гальмування; -         Врівноваженість процесів збудження та гальмування; -         Рухливість процесів збудження та гальмування

Типи: -         Сангвінік (нервові процеси сильні, врівноважені, рухливі); -         Холерик (нервові процеси сильні, неврівноважені); -         Меланхолік (нервові процеси слабкі, малорухливі, неврівноважені); -         Флегматик (нервові процеси сильні, врівноважені, інертні);

Основні властивості: -         Сензитивність, -         Пластичність, -         Резистентність, -         Реактивність, -         Ригідність, -         Екстравертованість та інтравертованість

Характер

У кожної людини вже вивчені нами риси і якості поєднанні по-різному.

Неповторне, індивідуальне поєднання психологічних рис особистості є характером.

Термін характер (від грец. Character – «риса», «прикмета», «відбиток», «чеканка») введений для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля  Теофрастом, який у «характеристиках» описав з  позиції мораліста 31 тип людських характерів  - людей хвалькуватих, базік, нещирих нудних у розмові, улесливих та інших.

Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших  та про саму себе, які манери їй властиві.

Отже, характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці. Навколишній дійсності та до самої себе.

Необхідно зупинитися на позитивних і негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру  культурної людини є справедливість, дотримання слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість.

 

 

 Графічна схема характеру за С.Д.Максименком

ХАРАКТЕР

 

 

 

Властивості характеру: -         Повнота, -         Цілісність, -         Визначеність, -         Сила

Риси характеру: -         Інтелектуальні, -         Емоційні, -         Вольові

Стійкі риси, що виявляють ставлення особистості: -         До самої себе, -         До праці, -         До інших людей, -         До речей та природного середовища

 

До негативних рис характеру належать відчуженість, замк­нутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гор­диня, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, запере­чення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси харак­теру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім праг­ненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Став­лення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимог­ливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх ак­центуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю за­гостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші па­тологічні реакції.

Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напру­ження.

Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, спе­цифіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, заса- довими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особ­ливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні «букви», хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу «коли б чого не трапилося».

Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм влас­тиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони запере­чують очевидне: «це неможливо», «я цього не розумію». За зви­чайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваля­ють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших лю­дей загострено емоційні, афективні.

Тривожні типи особистості в усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні схо­ватися від небезпечного, поступитися навіть слабшому, втекти від нього, якщо він чимось погрожує.

Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та пережи­вання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уника­ють контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особис­тостям.

Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, кон­тактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосеред­жуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні по­годжуватися з усім, що їм пропонують.

Подумайте:

-         До якого типу темпераменту ви себе відносили раніше? Чи підтвердились ваші знання психодіагностичним дослідженням?

-         Які риси характеру: позитивні чи негативні переважають у вашому характері?

      -   Дати письмово відповідь на питання: «Чи впливає тип темпераменту на діяльність людини? Якщо впливає, то як саме?»

Поняття  про здібності        

       Що дає підставу говорити про наявність у людини здібностей до якоїсь діяльності? Основою служать два показники: швидкість оволодіння діяльністю та якість досягнень. Людину вважають здібною, якщо вона, по-перше, швидко і успішно оволодіває будь-якою діяльністю, легко в порівнянні з іншими людьми набуває відповідні уміння та навички і, по-друге, досягає результатів, які значно перевищують середній рівень.

       Від чого це залежить? Чому при всіх інших рівних умовах одні люди швидше і легше оволодівають якою-небудь діяльністю і досягають в ній більших успіхів, ніж інші? Справа в тому, що кожна діяльність (педагогічна, музична, математична, літературна тощо) ставить перед людиною певні вимоги до її психічних процесів, роботи аналізаторів, швидкості реакцій, до якостей особистості. Одні люди можуть мати відповідні якості, у інших вони можуть бути слабо розвинені. Якщо люди мають такі індивідуально-психологічні особливості, які найбільше відповідають вимогам певної діяльності, то це означає, що вони здібні до цієї діяльності.

       Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що відповідають вимогам даної діяльності і є умовою успішного її виконання (учні записують визначення у зошити).

       Звернемо увагу на найважливіші сторони цього визначення. По-перше, здібності – це індивідуальні особливості, тобто те, що відрізняє одну людину від іншої. По-друге, це не просто особливості, а психологічні особливості. Тому довгі, гнучкі пальці (особливості піаніста) чи високий зріст (особливості баскетболіста) не є здібностями, хоч і допомагають добитися успіху у відповідній діяльності. І нарешті, здібності – це не всілякі індивідуально-психологічні особливості, а лише ті, які відповідають вимогам певної діяльності.

       До здібностей відносяться, наприклад, музичний слух і почуття ритму, необхідні для успішних занять музикою; конструктивне уявлення, необхідне для виконання діяльності конструктора, інженера; швидкість рухових реакцій, необхідна при заняттях деякими видами спорту.

        Здібності та діяльність

       Здібності формуються та виявляються тільки в процесі відповідної діяльності. Не спостерігаючи людину в діяльності, не можна судити про наявність чи відсутність у неї здібностей. Не можна говорити про здібності до музики, якщо дитина ще не займалася хоча б елементарними формами музичної діяльності, якщо її ще не навчали музики. Тільки в процесі цього навчання визначиться, якими є її здібності, швидко та легко чи повільно та важко будуть формуватись у неї почуття ритму, музична пам’ять.

       Людина не народжується здібною до тієї чи іншої діяльності, її здібності формуються, складаються, розвиваються у правильно організованій відповідній діяльності, протягом її життя, пі впливом навчання та виховання. Іншими словами, здібності – життєве, а не вроджене утворення.

       3. Природні передумови розвитку здібностей.

       Чи грають яку-небудь роль у розвитку здібностей природні, вроджені фактори?

       Більшість західних вчених вважають, що і вид здібностей, і їх рівень зумовлені від народження, що здібності зарання запрограмовані в генах, що це своєрідний дар природи.

       Психологи-матеріалісти визнають роль природних, біологічних факторів як природних передумов розвитку здібностей. Такі природні передумови розвитку здібностей називають задатками.

       Задатки – деякі вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи, аналізаторів, які обумовлюють природні індивідуальні відмінності між людьми (учні записують визначення у зошити).

       Задатки впливають на процес формування і розвитку здібностей. При всіх інших рівних умовах наявність позитивних для даної діяльності задатків сприяє успішному формуванню здібностей, полегшує їх розвиток.

       4. Види здібностей.

        Окремі здібності людини ще не гарантують успішного виконання нею складної діяльності. Розвинене в людини тонке сприйняття форми та кольору ще не робить її художником. Прекрасний музикальний слух сам по собі ще не створює музиканта. Для успішного оволодіння будь-якою діяльністю необхідно певне поєднання окремих здібностей, їх синтез.

       Розрізняють здібності різних рівнів – учбові та творчі. Учбові здібності пов’язані із засвоєнням уже відомих способів виконання діяльності, набуттям знань, умінь та навичок. Серед них виокремлюють академічні здібності - успішність у вивченні окремих навчальних предметів. Творчі здібності пов’язані із створенням нового, оригінального продукту, із знаходженням нових способів виконання діяльності. З цієї точки зору розрізняють, наприклад, здібності до засвоєння, вивчення математики і творчі математичні здібності.

       Розрізняють також загальні розумові здібності та спеціальні здібності. Загальні розумові здібності – це здібності, що необхідні для виконання не якоїсь однієї, а багатьох видів діяльності. До них відносять, наприклад, такі якості розуму, як розумова активність, критичність, систематичність, швидкість розумового орієнтування, високий рівень аналітико-синтетичної діяльності, зосереджена увага. Спеціальні здібності – це здібності, які необхідні для успішного виконання якої-небудь однієї певної діяльності – музичної, художньо-зображувальної, математичної, літературної тощо. Ці здібності також являють собою єдність окремих здібностей.

 

- Здібності – це особливості вроджені чи набуті?

- Які здібності  розвинені у вас?

Для зворотнього зв'язку: annacherkay@ gmail.com